Воскресіння. Чи це реально?
Від часу, коли перша людина померла, і аж до сьогодні незліченні мільйони людей пішли передчасно в могили. Недуги й пошесті в’їдалися в життя людства. Дикі війни, нещасні випадки, пожежі, повені й інші нещастя поспішно гнали людство до ворожої країни, смерті. Зустрічаючись з цією страшною дійсністю, безліч щирих людей запитує:
«Чи нам призначено жити кілька цих злиденних років на цій землі, а потім йти до гробу, щоб ніколи не повернутися? Чи є надія для тих, що пішли до гробу, що вони знов житимуть?»
Докази з надійного джерела
Шукаючи задовільну відповідь, людина доброї волі розумно звертається до правдивого джерела, яким є Слово Боже. Там вона знаходить слова втіхи й розради і бачить, що давні мужі, як-от, Авраам, Йов і Ісая, запалили в собі надію, що вони будуть жити знову на цій землі серед більш щасливих обставин. Йов у своїй печалі свідкував, що «зміна» прийде, і що Бог покличе його, і він відізветься до Нього з гробу. Він сказав: «О, коли б ти сховав мене в пеклі, і там держав мене, аж поки гнів Твій перейде, і поклав тому край, і знову згадав про мене! Засне людина, та чи знов оживе коли-небудь? Через усі дні визначеного мені часу дожидав би я, доки прийшла б мені зміна. Ти гукнув би, а я дав би відповідь тобі, і ти подав би ласку творінню рук твоїх» (Йова 14:13-15).
Ісая також висловив свою віру в Божу силу, кажучи: «Померлі твої оживуть, воскресне й моє мертве тіло, тому прокиньтеся й співайте, ви мешканці пороху, бо роса Твоя - це роса зцілень, і земля викине мертвих!» (Іс. 26:19). «Потоптана буде смерть по всі віки, і повтирає Господь сльози з усіх лиць» (Іс. 25:8). Про ще іншого вірного приятеля Божого написано: «Вірою Авраам привів на жертву Ісака… Бо він розумів, що Бог має силу воскресити з мертвих» (Євреїв 11:17, 19; Луки 20:37, 38).
На підтвердження того, що сподівання тих чи інших людей із такою ж вірою, напевно, принесуть плоди невдовзі, ми маємо втішне запевнення від Первістка з мертвих, самого Ісуса: «Не дивуйтесь цьому, бо прийде час, і ті, що в гробах, почують голос Його і повиходять …» (Ів. 5:28, 29). «Промовив до неї Ісус: «Я воскресіння й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, та буде жити» (Ів. 11:25, 26). Павло також додає: «Бог подав доказ усім, із мертвих Христа воскресивши» (Дії Ап. 17:30, 31).
Ось так воскресіння Ісуса з мертвих було доказом або ж запевненням для людей, що вони можуть довіритися обітниці Божій, що Він воскресить померлих.
Воскресіння Ісуса – не омана або ілюзія.
Так релігійники того часу хотіли трактувати вихід Сина Божого із гробу (Мат. 27:62-66, 28:11-15). Павло міг з довір’ям свідчити про воскресіння, тому що він бачив на власні очі воскреслого Господа, ідучи до Дамаска. Однак не тільки це. Він ще й покликається заради нас на свідків, що бачили Ісуса, воскреслого з мертвих: «І що явився Кифі, а опісля дванадцятьом. Після того явився понад п'яти сотням братів разом… Після того явився Якову, а потім – усім апостолам. На останок же, наче якомусь недорідку, явивсь і мені» (1 Кор. 15:5-8; Дії.Ап. 13:29-37; Мат. 28:5-9, 16).
Вороги воскресіння
Сатана й демони, коли їм не вдалося знищити людську віру в воскресіння, старалися затемнити правдиве значення цієї науки. Вони спонукали поширювати помилкове вірування про це і насаджували цю думку людям, «котрі проти правди згрішили, говорячи, що воскресіння вже було». Це вводило інших у блуд і остаточно робило їх не придатними до праведного життя. Пізніше поганська наука про «безсмертну душу» була прийнята в так звану християнську релігійну організацію.
Вірування в таке вчення знівечило праведну християнську віру.
Слово Боже вчить, що «безсмертної душі» не існує, що сама людина є душею, що після смерті всі люди йдуть до гробу, «де нема ні роботи, ні роздумувань, ні знання, ні мудрості» (Екл. 9:10); що померлий мусить залишатися в гробі аж до призначеного Богом часу його воскресіння, після встановлення Божого Царства. Вигадка релігійників суперечила правді.
Ніхто з лояльних і вірних стародавніх мужів не воскрес перед приходом Ісуса на землю, ані вони не вірували, що людина наслідує безсмертну душу. Навпаки, Писання говорять, що вони померли й сплять сном смерті в несвідомості. А зі смертного сну вони пробудяться лише в призначений Єговою час.
До Мойсея Господь сказав: «Ось ти спочинеш з батьками своїми» (Повт. Зак. 31:16). Давид також знав, що він мусить спати сном смерті, бо Бог сказав йому: «А як сповниться твій час … ти спочинеш з отцями твоїми» (2 Сам. 7:12).
Сам Ісус говорив про смерть, як про сон, коли промовив: «Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить! І взявши за руку дівча, промовив до нього: «Дівчатко, кажу тобі: встань! І в ту мить підвелося й ходило дівча…» (Мар. 5:35-43).
Пізніше, в день П’ятдесятниці, Петро сказав: «Дайте говорити явно до вас про праотця Давида, що вмер, і поховано його, і гріб його у нас до сьогодні … Бо Давид не зійшов, на небеса» (Дії Ап. 2:14, 29, 34). Хоч вони були мертві в часи Петра, проте мусить колись прийти час, що вони знов встануть до життя. Та поки їхнє воскресіння настане, то інші мусять воскреснути першими з мертвих. Із гробу виходитимуть у свій час і інші, за призначеним Богом порядком.
Хто воскресне?
Павло нагадував своїм товаришам не сумувати за тими, що поснули (померли), але надіятися на Бога, тому що Він обіцяв їм воскресіння, оскільки Він запевнив Ісуса, що не полишить Ісусової душі у гробі. Перечитайте слова втіхи й надії в першому листі до Солунян 4:13-15: «Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають. Коли ж бо ми віруємо, що Ісус умер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним. Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, які живемо, які полишені до приходу Господнього, не попередимо тих, що впокоїлись».
Це ясно стверджує, що перше воскресіння обіцяне тим вірним послідовникам, що померли або сплять у Господі, і що воно відбудеться «у другому приході Господа Ісуса Христа». А в 1 Кор. 15:12-18 ап. Павло говорить так: «Коли ж про Христа проповідується, що воскрес він із мертвих, чому ж дехто з вас говорить, що немає воскресіння мертвих? Якщо немає воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша!»
Вимоги ж такі: «Хто вірує в Сина, той має вічне життя, а хто не вірує Синові, не бачитиме життя, а гнів Божий зійде на нього» (Ів. 3:36).
Судове рішення проти таких людей буде неприхильне.
Це було б нерозумно та й не відповідало б Писанням, що життя вічне буде дано всім людям, навіть тим, що відкинуть з погордою милосердний лад Бога Єгови. Без сумніву, будуть і такі, що залишаться добровільно лукавими й непоправними, які «поснуть сном вічним і вже не прокинуться, говорить Господь» (Єр. 51:39).
Знову ті, що увірують, врятуються. «Щоб, коли визнаватимеш устами твоїми Господа Ісуса і віруватимеш в серці твоїм, що Бог Його підняв з мертвих, ти врятуватися міг. Серцем-бо вірується на праведність, устами ж визнається на спасення» (Рим. 10:9,10; Ів. 3:36).
В часи царювання Христа вони повернуться з ворожої землі і, як будуть слухняні, побачать виконання обітниці: «Останній ворог зруйнується – смерть» (1 Кор. 15:26). Наприкінці тисячолітнього Царювання Христа, коли вони осягнуть право до життя або виправдання від Бога Єгови, про таких ми читаємо: «А інші померлі не оживуть, аж поки не скінчиться тисяча років. Це перше воскресіння» (Одкр. 20:5).
Пісні хвали залунають на честь Бога Єгови, який тоді дасть слухняним людям перемогу над смертю через нашого Господа Ісуса Христа. «Богу ж дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:57).
Отже, віра у воскресіння наповнює вірянина славною надією.
Він знає, що прийде час – і гроби стануть порожніми, і тоді «смерті більше не буде; ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде» (Одкр. 21:4). Особливу ласку мають ті віряни, яких Бог сплодив до надії «першого воскресіння» і які відкидають те, що перешкоджає їм осягнути життя. Як і апостол Павло, вони кажуть: «…Я заради Нього відмовився від усього і вважаю все за сміття, … аби тільки діждати воскресіння з мертвих» (Филип. 3:8-11).