Що Біблія говорить про поклоніння іконам?

Наш народ прикрашає свої хати й церкви різними образами, мальованими на папері чи полотні або різьбленими на дереві. Уздовж доріг, біля полів, а часто і перед будинками люди ставлять різні фігури з каменя або дерева. Перед ними палять світло або навішують різні пацьорки й стрічки. До них моляться, цілують їх, знімають перед ними головні убори, поклоняються та вважають їх святими, думаючи, що ці речі допоможуть їм у всяких потребах. Часто цілими днями люди йдуть на прощу до так званих місць відпуску, щоби перед певним образом поклонитися.

Але з досвіду знаємо, що цей образ під час пожежі, якщо не винести його, сам не зрушиться з місця, а згорить, як звичайний папір або полотно. Знаємо всі, що в часи війни кулі порозбивали багато статуй. Одним відірвало голову, другим – руку, а інші й зовсім розбилися, так що залишилося від них лиш купа каміння.

Окрім того, коли поглянути на всі образи й порівняти їх між собою, побачимо, що вони, хоч і мають представляти одну і ту саму особу, зовсім між собою не подібні. Не раз навіть колір обличчя зображеного на образі зовсім інший. Коли поставити біля себе образи так званої Почаївської матері Божої, Зарваницької, Ченстоховської, Зебжидовської, Остробрамської, Самбірської, Повчанської, Римської або Люрдської, то кожна з них має інші риси обличчя. Ніс, чоло, лице, очі, форма вуст у кожної різні. На одних зображеннях колір лиця майже чорний, у других – темний, а в третіх – білий. Така сама ситуація і з образами, на яких зображено Ісуса Христа. Чому так? Чи існувало кілька Ісусів Христів? Чи існували різні Його матері? Історія каже, що ні, що тільки був один Ісус і одна його матір Марія!

Люди часто говорять: «Це прекрасно, коли в хаті багато образів. До того ж самі священники схвалюють і благословлять їх. Отже, бачимо, що образи можна мати. І знову ж таки: який б вигляд мала церква без образів і статуй?» Люди говорять так тому, що не знають, як Бог ставиться до цього. Якби знали, що Бог говорить про це, і трохи подумали над Його словами, тоді інакше чинили б.

Наведемо тут декілька думок зі Святого Письма, щоби переконатись, чи правильно зберігати образи й статуї, поклонятися їм і бити перед ними поклони.

У другій книзі Мойсея (Вихід 20:2-5, 23) описано, як Бог, випровадивши народ ізраїльський з Єгипту, дав їм заповіді на горі Сінай, кажучи: «Я є Єгова – Бог твій, що вивів тебе з Єгипту, з дому неволі. Не будеш мати інших богів перед Моїм лицем. Не будеш робити собі різьбленого образа чи подоби того, що на землі, внизу, і того, що у водах, під землею. Не будеш припадати перед ними і їм служити, бо я, Господь, – Бог твій…Не будеш робити при Мені богів зі срібла, та й богів із золота не будеш робити собі». «Не будете робити собі бовванів, ні вирізувати образів, ні ставити стовпів, і каменів з образами не ставитимете в землі вашій, щоб перед ними бити поклони. Я - Господь, Бог ваш!» (Левит. 26:1 АСВ).

Отже, що ж каже Бог? Чи правильно робити так, як це навчені робити люди, які називають себе християнами?

Біблія говорить ясно – ні!

Навпаки, Господь наголошує: «Проклята людина, що зробить боввана різаного або литого, гидоту для Господа, чин різьбярських рук, і поставить таємно!» (Повт. Закону 27:15).

Послухаймо, що говорить пророк Давид: «А Бог наш на небі усе, що хотів, учинив. Їхні божки – срібло і золото – діло рук людських. Вони мають уста – і не говорять, очі мають вони – і не бачать, мають вуха – і не чують, мають носа – і без нюху, мають руки – та не торкаються, мають ноги – і не ходять, своїм голосом вони не говорять! Нехай стануть такі, як вони, ті, хто їх виробляє, хто надію на них покладає!» (Пс. 115:3-8).

Устами пророка Ісаї Бог запитує: «До кого Мене ви вподобите та прирівняєте, до кого подібним мене ви учините, щоб схожому на нього бути? Ось люди висипають з мішка золото, важать срібло вагою, наймають золотаря, щоби робив з нього бога, б’ють поклони і припадають перед ним навколішки. Беруть його на плечі, несуть і ставлять його на місці, і стоїть він, і не рушить зі свого місця. Кричать до нього сильними голосами, та він не чує, не озветься, в біді не поможе» (Іс. 46:5-7).

«Без розуму ті, що носяться з дерев’яними своїми ідолами, та моляться до такого бога, що не рятує» (Іс. 45:20)

«Той, що робить богів, ледачий. Він зрубує собі кедра, бере дуба чи соснину… частину він спалить в огні, на другій частині пече печеню і їсть досита та гріється, …а з решти дров робить собі бога, ідола свого (фігуру), бʹє поклони перед ним, падає ниць перед ним, молиться до нього і говорить: спаси мене, бо ти бог мій… Не візьме собі такий до серця, нема в нього настільки ні розуму, ні знання, щоби собі сказати: Та ж половину з того я спалив в огні, а на жарі спік хліб та печеню і з’їв те! Хіба ж тепер з решти зроблю собі гидоту? Хиба стану бити поклони перед поліном?» (Іс. 44:9-19).

А пророк Єремія додає: «…Божок-бо – це дерево, в лісі вирубане, і це діло рук майстра сокирою! Сріблом та золотом його прикрашають, цвяхами та молотками прикріплюють - і він не похитнеться. Він, як опудало на огірковім городі, і безмовний він, і носять його, бо не ходить він. Не бійся божків, бо не вчинять лихого, але й учинити добро не в їхній силі!» (Єр. 10:3-5). Чи так звані християни не роблять те саме? Пригадайте собі і задумайтесь!

Як учив Бог через пророків, те саме учив через апостолів. Ось як пише євангеліст Іван про те, що буде між так званими християнами наприкінці віку: «А решта людей, що не вбита була цими поразками, не покаялася за діла своїх рук, щоб не кланятись демонам, ані ідолам золотим, і срібним, і мідяним, і кам'яним, і дерев'яним, що не можуть вони ані бачити, ані чути, ані ходити» (Об. 9:20).

Але по тяжких карах, котрі ще прийдуть, люди зрозуміють свій блуд, і, як пророк Ісая говорить: «Горді очі людини поникнуть, і буде понижена людська високість, і буде високим Сам тільки Господь того дня!...А божища (ідоли) зовсім минуться!» (Іс. 2:11, 18).

Отже, бачимо зі Святого Письма, що Бог називає всілякі статуї й образи ідолами й поганню. Він не любить тих, що їм поклоняються, а тим, що таке виробляють, погрожує карами. Чому? Хіба ж розумно, щоби людина поклонялася подобі або молилася до подоби, яку сама собі зробила? А до Бога правдивого, Творця небес і землі, не зносила молитви й забувала про Нього? Ісус, перебуваючи на землі, учив нас молитися тільки до Отця, і ні до кого іншого.

«Бога не бачив ніколи ніхто, тому й зробити Його подобу – неможливо!» (1 Ів. 4:12).

Тому-то апостол Павло нас застерігає: «Мої любі, утікайте від служіння ідолам» (1 Кор. 10:14)

Так диявол засліпив розум людей, що, замість поклоніння правдивому Богу, кланяються вони речам, яких самі собі спорудили. Хоча й називаються християнами, та насправді вчиняють чисто по-поганськи.

«Бо, пізнавши Бога, не прославляли Його як Бога і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потуманіли, і славу нетлінного Бога замінили на подобу образа тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів. Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили творінню більше, ніж Творцеві, що благословенний навіки, амінь… Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерті, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке» (Рим. 1:21-32).

Причина того, чому священники не навчають так, як наказує Бог, криється в тому, що багато з них не читає Святого Письма і тому не знає його. Люди думають, що священники нічого більше не роблять, тільки читають Святе Письмо. Але насправді це не так. Друга причина в тому, що, якщо священники навчали б так, як учить Святе Письмо, тоді не мали б ніяких доходів ні з відпущення гріхів, ні зі служб, ні з молитов до цих образів.

Ці обряди й звичаї не були відомі ні апостолам, ні першим християнам. Та з плином часу диявол засіяв між християнами свій кукіль, свою науку.

Деяким священникам і монахам сприкрилася наука Ісуса Христа. Їм надокучило терпіти і жити в убозтві, а закортіло багатства й розкоші. Тому на місце Божих наук стали вводити поганські звичаї, образи, статуї та інше. З часом вони своє слово поставили вище від Слова Божого. А щоб люди не довідалися, чого Бог вчить у Своїм Слові, забороняли людям читати Святе Письмо. Був час, що за це карали людей на смерть. При тому лякали людей, що це Книга Свята, а отже, людина не може взяти її до рук, а якщо візьме, то помре, і якщо загляне до неї, то осліпне тощо. А все це для того, щоби люди не дізналися, що є правда, а що – брехня.

У розмові із самарянкою Ісус сказав: «Але настає година, і тепер вона є, коли богомольці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомольців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятися» (Ів. 4:23, 24).