Що Біблія говорить про Пекло?

• Пекло…Це Біблійна правда чи язичницький страх?
• Чи вам загрожує небезпека потрапити туди?

    Більшість релігій відповідає: «Так».
    Але Біблія відповідає: «НІ»!

За кілька століть до того, як на землі з'явилося християнство, буддійські священики в далекій Індії навчали про пекло та вічні муки. У Гарвардській класичній літературі (том 45, стор. 701-704) ви знайдете англійський переклад священних писань Будди (за назвою Ангуттара-нікая), в якому є яскравий опис цього вогняного місця тортур. Стародавні індуси та ранні халдеї також шанували доктрину пекельного вогню.

Жерці Єгипту, першої світової держави, навчали про існування мук після смерті ще за шістнадцять століть до народження Ісуса. Згідно з тим, що записано у їхніх папірусних сувоях, що зберігаються зараз у Британському музеї, за померлих читалися заклинальні молитви, щоб захистити їх від демонів «підземного світу». Схожі доктрини про муки також поширювалися древніми вавилонянами, персами та фінікійцями.

Гостинні грецькі філософи Сократ і Платон, що жили в п'ятому столітті до нашої ери, розробили теорію чистилища на зразок ранніх язичницьких міфологій. Серед грецьких і римських богів був також Плутон, якого вважали богом пекла і чистилища. У працях Вергілія, римського поета, можна знайти опис того, як грішники, що померли, «очищаються у вогні». Стародавні скандинави та японці також дотримувалися схожих вірувань.

В енциклопедії Американа про це написано так: «Хоч існує багато різних варіантів, основні риси пекла, як його уявляли індуси, перси, єгиптяни, греки, давньоєврейські та християнські теологи, здебільшого однакові». (Видання 1942 року, том 14, стор. 82).

Як бачите, християнство запозичило свої посмертні тортури з язичницького пекла і чистилища!

Справді, слово «пекло» є в загальноприйнятій англійській версії Біблії, але вислів «геєна вогненна» перекладено не з тієї ж оригінальної грецької мови, що робить величезну різницю (використовується gehenna, а не hades).

Біблія говорить про «вічне покарання», але не про «вічні муки», і тут теж є велика різниця в значенні. Подивіться самі в «Новому міжнародному словнику Вебстера» (2-е видання, стр.1158), і ви побачите, що слово «пекло» походить від старого англосаксонського дієслова, що означає «приховувати», і тому словник визначає пекло як: «місце, де перебувають мертві після смерті, могила» - відповідає єврейському Шеол і грецькому Гадес».

Замість вічного вогню, могила – це холодне, темне місце, де ховають померлих людей.

Визнаючи факт, що мертві тіла ховають у могили, деякі люди стверджують, що у безбожних є душі, які вирушають у місце вогняних мук. Якщо це правда, то у людини є щось безсмертне, що не можна знищити, і це називають душею, яка може існувати окремо від тіла. Але Біблія нічого не говорить про це. Ні в книзі Буття 2:7, ні в інших не йдеться, що Бог дав людині душу. Навпаки говориться про те, що Бог створив людину душею.

Таким чином, людина – це душа; вона не має душі, окремої від тіла. У Біблії чітко і недвозначно написано, що душа помирає. Вона не безсмертна. Двічі в книзі Єзекіїля (18:4, 20) говориться: «Душа, що грішить, помре». Адам був створений душею; Адам згрішив; Адам помер. Ми – душі; ми грішимо; ми вмираємо. Навіть безгрішна душа вмирає. Досконалий Ісус «на смерть віддав душу Свою» (Ісая 53:12).

Якщо люди страждають після смерті, то вони повинні бути живими, але Біблія каже: коли людина вмирає, «… вийде дух її, вона до своєї землі повертається, того дня її задуми гинуть!». Отже, «померлі нічого не знають» і «… немає в гробі, куди ти прямуєш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості!». «Бо ж у смерті нема пам'яті про Тебе, у гробі ж хто буде хвалити Тебе?» (Псалма 6:5, 146:4; Екл. 9:5, 10).

Ніхто не буде настільки нерозумним, щоб думати, що польові звірі мають безсмертні душі, які після смерті потрапляють у пекло чи чистилище. Біблія показує, що вони, як і люди, – живі душі, які припиняють жити, просто гинуть у момент смерті.

Така ж доля грішної людини, як написано: «…бо доля для людських синів і доля звірини однакова: як одні помирають, так само умирають і інші, і для всіх один подих, і нема над твариною вищості людям, марнота-бо все!... Усе до місця одного йде: все постало із пороху і вернеться все знов до пороху... » (Екл. 3:19, 20; Буття 1:30, Числа 31:28).

Ті, хто вірять, що пекло – це місце вічних мук, мусять бути послідовними і визнати факт, що досконала людина Ісус потрапив у таке місце, коли помер, бо про Нього було передбачено: «Бо Ти [Єгова Бог] не опустиш моєї душі до шеолу» (Пс. 15:10).

Апостол Петро процитував цей псалом, в якому говорилося про Христа, так: «Бо не зоставиш душі моєї в пеклі [гадесі]» (Дії Ап. 2:27). Немає жодної плутанини в розумінні цих текстів, коли людина відмовляється від язичницьких доктрин пекельного вогню та безсмертя душі і замість них приймає просту Біблійну істину про те, що пекло – це могила, а люди – смертні душі.

Людська система правосуддя карає, а не катує, за найгірші злочини.

Божа справедливість не менша за людську.

Він не маніяк, і не садист, Він також карає смертною карою, а не тортурами, грішників, які не хочуть розкаюватися в своїх гріхах, навіки будуть позбавлені життя, без можливості воскресіння (Матв. 25:46, НС).

Отож відповідним символом такого вічного знищення було сміттєзвалище в глибокій долині за межами Єрусалиму, зване Геєнною. Це місце в жодному разі не було символом тортур, тому що туди не потрапляла жодна жива тварина чи злочинець; лише те, що треба було повністю знищити.

Отже, коли Бог каже грішникам, що їм загрожує небезпека потрапити до Геєнни, замість шеолу або гадеса (загальної могили), – це найсильніше попередження про те, що такі люди приречені на цілковите, вічне та абсолютне знищення, що позбавляє їх усякої надії на воскресіння.

У біблійні часи тюремників називали «катами». Тому, коли Септуагінта каже, що диявол і його натовп будуть мучиться «день і ніч на вічні віки», це означає, що вони будуть зв'язані і закуті у вічний полон смерті (Матв. 18:34; Об. 14:10, 11; 20:10).

Такий символічний вислів зовсім не означає свідомих страждань, бо «озеро вогняне», в яке вони будуть вкинуті, визначається в тому ж розділі так: «Це друга смерть, озеро вогняне». Невірних і нечистих, вбивць, блудників, ідолопоклонників і всіх брехунів чекає та сама доля, і «їхня частина в озері, що горить вогнем та сіркою, а це друга смерть» (Об. 20:14, 15; 21:8).

Тому, відкинувши упередження та традиції людей і дозволивши Слову Божому бути нашим вчителем, ми можемо знайти відповідь на це дуже важливе питання.