Що Біблія говорить про душу?

Протягом багатьох століть найрозумніші люди світу глибоко замислювалися над такими питаннями:

• Хто така людина?
• Чи вона має безсмертну душу?
• Яка доля людини?

Релігійні люди, науковці та медики витрачають чимало часу й зусиль, щоб знайти повноцінну відповідь на ці запитання. Учені й медики відповідають на них на підставі тих фактів, які вони отримали в результаті досліджень анатомії. Релігієзнавці дають відповіді на вищезазначені запитання за допомогою знань, які вони отримали в школах богослов’я або теoлoгiчних семінаріях.

Учені й медики дійшли висновку, що людина є тільки вищою формою тваринного життя. Вона має більш делікатний організм і обдарована більшими здібностями, ніж тварина. Вони не могли знайти жодного доказу безсмертності людини. Крім того, ні вчені, ні медики не можуть знайти й сліду, який би вказував, що людина має безсмертну душу.

На відміну від них релігійні провідники кажуть, що людина таки має безсмертну душу і що в цьому якраз і полягає та значна відмінність між нею та іншими формами життя. Вони кажуть: «Душа – це безсмертна, нематеріальна сутність, духовна частина людини».

Хто ж може дати правдиву відповідь?

Псалміст сказав: «Вкажи мені, Єгово, шляхи Твої, навчи мене стежок Твоїх! Настав мене в правді Своїй і навчи мене, бо Ти - Бог мого спасіння, на Тебе цілий день я вповаю» (Псалом 25:4, 5 АСВ).

Псалміст відповідає нам на це запитання у Псалмі 8:4 – 8: «То хто така людина, щоб Ти дбав про неї? Бо хоч Ти зробив її трохи меншою від ангелів, та увінчав зате славою і честю. Поставив її господарем над ділами рук Твоїх, усе положив єси під ноги її: овець і волів, польового звіра, птаство піднебесне і риби морські, усе, що ходить морськими шляхами».

Описуючи початок створення людини, в Книзі Буття 2:7 дуже виразно сказано: «І сотворив Єгова Бог людину з пороху земного. І вдихнув у ніздрі її подих життя, і стала людина живою душею».

Звідси дізнаємося, що людина складається з двох речей, а саме: «з пороху земного» і «подиху, або дихання життя». Сполучення цих двох речей творить живу душу, або ж створіння, що називаємо людиною. У Книзі Буття 1:20-30 читаємо: «І сказав Бог: «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу»…. І створив Бог риби великі, і всяку душу плазуючу… І сказав Бог: «Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу і плазуюче, і земну звірину за родом її…».

Зауважте, що риби, птахи та звірі є «живими душами», і це не вчення людей, це Біблійне вчення.

Біблія твердить, що люди й звірі вмирають однаково. У книзі Еклезіаста 3:19,20 сказано: «Бо доля людських синів і доля звірини – однакові: як одні помирають, так само вмирають і інші, і для всіх один подих, і нема над твариною вищості людям,– марнота-бо все. Все до місця одного іде: все постало із пороху і вернеться знову до пороху…».

Описуючи смeрть людини, псалміст каже: «Вийде дух її – і він до своєї землі повертається, того ж дня його задуми гинуть!» (Псалма 146:4). Він іде в несвідомість. Звідси випливає: твердження релігійників, що людина має безсмертну душу і цим відрізняється від звірів, не збігається із Св.Письмом. «Перша людина, Адам, став душею живою…» (1 Коринтян 15:45), і ніде нема зазначено, що йому дано безсмертну душу.

У Біблії версії Короля Якова англійське слово «душа» перекладене з єврейського слова "нефеш" (נֶפֶשׁ); грецького "психе́" (ψυχή]). Слово "нефеш" вживається 745 раз в єврейських писаннях, а слово "психе" вживається 105 разів у грецьких писаннях. За допомогою аналітичної конкордації, як-от в Юнга, людина може дослідити кожне з використань тих двох первісних слів. Як наслідок такого дослідження, випливає, що ви не знайдете жодного тексту, в якому б ті первісні слова "нефеш" (душа) і "психе" (душа) мали який-будь зв’язок або спільність із такими словами, як невмирущий, безконечний, вічний або безсмертний.

Нема ні одного тексту в Біблії, який би твердив, що людська душа безсмертна.

Тож тримаймося правди Божого Слова, а не філософії релігійних людей.

Той факт, що людська душа смертна, можна довести за допомогою уважного вивчення Св. Писання. Коли б душа була безсмертною, то вона не могла б умерти, але Слово Боже в Єзекіїля 18:4, 20 твердить: «Тож усі душі Мої, як душа батькова, так і душа синова, – Мої вони! Душа, що грішить, помре», «Та душа, що грішить, помре».

В єврейських писаннях є 243 випадки, де слово "нефеш" ужите замість слова «людина» як смертна, що з різних причин умирає. Один такий приклад знаходимо в Псалмі 22:20,29: «Від меча збережи мою душу вбогу, від лап собачих. Живляться й падають ниць всі багачі землі, перед Ним поклоняться всі, що в порох повертаються, і хто не вдержить душі своєї живою».

У грецьких писаннях слово "психе" також ужите в схожому значенні. У пророцтві Ісаї подані відомі слова про терпіння Месії (Христа), де вжито слово «душа»: «Та зволив Єгова, щоб побити Його, щоб муки було завдано Йому. Якщо ж душу свою покладе Він як жертву за гріх, то побачить плоди і житиме довгії дні, і намір Єгови рукою Його буде мати поводження! … Тому-то дам уділ Йому між великими, і з сильними буде ділити здобич за те, що на смерть віддав душу Свою, і зі злочинцями був порахований, хоч гріх багатьох Сам носив і заступивсь за злочинців!» (Ісаї 53:10-12 АСВ).

Наука про викуп доводить, що це душа (Адам) согрішила, і, щоби відкупити людину, відповідна душа (людина) мусить бути жертвувана. Христос через пожертвування своєї душі на смерть подбав про викуп за людину, заплативши за це високу ціну. На підставі цих тверджень з Писання можна ясно бачити, що навіть чоловік Iсус Христос був смертний. Він не мав безсмертної душі: Ісус був чоловіком-душею, і Він умер.

У грецьких писаннях зафіксовано очевидний приклад того, як слово «душа» вжите в значенні "життя". Про це читаємо: «Але Бог сказав йому: «Безумний, у цю ніч душу твою візьмуть у тебе; і все, що ти надбав, кому дістанеться?» (Луки 12:20); «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Івана 15:13). А також в Матвія 10:28: «I не лякайтесь тих, які вбивають тіло, душі ж не зможуть убити; а лякайтесь більше того, хто зможе погубити й душу, й тіло в пеклі (гієнні)».

Суть цих слів у тому, що ми повинні боятися Бога, тому що він може знищити не тільки тіло (теперішнє життя), але також і життя майбутнє. Згадане тут знищення в гієнні говорить про ту смерть, з якої вже немає воскресіння для душі до майбутнього життя.

Також важливим фактом є те, що всіляке живе тілесне створіння має кров-життя, яка циркулює в його тілі, і Біблія називає її душею. «Тільки будь обережним, щоб не їсти крові, бо кров - вона душа, і ти не будеш їсти душі разом із м’ясом. Не будеш їсти її - на землю виллєш її, як воду. Не будеш їсти її, щоб було добре тобі та синам твоїм після тебе…» (Повт. Закону 12:23-25). У Біблії є ще багато інших подібних настанов: (Левит 17:10-14; Повт. Закону 15:23; Дії Апостолів 15:20).

Тепер, коли ми вже ознайомилися з відомостями з Писання про душу, буде доречним зупинитись на тому, що Слово Боже навчає про безсмертя. Те, що людина (душа) є смертною і мусить померти, було чітко доведено. Та зараз постає запитання: хто ж може бути безсмертний? І чи ця риса була коли-небудь притаманна створінням?

Слова «безсмертний» і «безсмертя» вживаються шість разів у Біблії Короля Якова. Тож ми тепер детально проаналізуємо кожен випадок вживання цих слів.

Апостол Павло говорив двічі про Бога як про безсмертного. Один раз - у 1 Тимофія 1:17, де сказано: «Цареві ж вічному, нетлінному (безсмертному), невидимому, єдиному премудрому Богу честь і слава на віки вічні. Амiнь». Вдруге - у 1 Тимофія 6:16, де сказано: «Єдиний, що має безсмертя і живе в світлі неприступному, якого не бачив ніхто з людей, ані бачити не може, Йому ж честь і держава вічна. Aмінь». Із вищенаведених текстів ясно випливає, що єдиний Бог Єгова є Той, що завжди був безсмертний.

Безсмертя показано в Біблії як те, чого правдивий хриcтиянин повинен шукати. В листі до Римлян 2:7 сказано: «Тим, хто витривалістю в доброму ділі шукають слави, та чести, та безсмертя (нетління), - життя вічне».

Пишучи про церкву вірних християн, яких визнано за достойних брати участь в першому воскресінні, Павло каже: «Треба-бо тлінному цьому одягнутись у нетлінне, й смертному цьому одягнутися у безсмертя. Як же тлінне це одягнеться в нетлінне, і смертне це одягнеться в безсмертя, тоді станеться слово написане: Пожерта смерть перемогою!» (1 Коринтян 15:53, 54, Поп. Вер.) Отже, члени церкви здобудуть безсмертя аж під час їхнього воскресіння.

Інша згадка про безсмертя в Біблії є у 2 Тимофія 1:10, де сказано: «Тепер же оголошеній через явлення Спасителя нашого Ісуса Христа, що зруйнував смерть і вивів на світло життя і безсмертя (нетління) Євангелією».

Писання виразно засвідчують, що безсмертя спочатку належало тільки Богу Єгові. Пізніше Iсус Христос отримав безсмертя за Його вірність, а опісля воно було дано як винагорода тим, що становлять правдиву церкву, або «тіло Христове».

Безсмертність - це нагорода за вірність.

Вона не приходить мимоволі з народженням людини, її потрібно заслужити. Доля грішної людини – смерть. Бог дав звершеному Адамові оцю заповідь: «Але з дерева пізнання добра і зла не їж, бо в день, коли з'їси з нього, ти, напевно, помреш!» (Буття 2:17). Адам, не послухавши цієї заповіді Божої, стягнув на себе й на своїх потомків засуд смерті. Якщо б звершений Адам не згрішив тоді, хоч і був смертним, він міг би жити вічно на землі і подарувати таке ж життя своїм дітям.

Хотілося б зауважити те, що Бог говорив, наголошуючи на вироку смерті. Він сказав: «помреш, напевно, того ж дня». Ніде немає згадки про те, що Бог розумів, що тільки грішне тіло Адама помре, а його душа буде жити вічно. Єдині слова в Біблії, які стверджують, що неслухняна людина, напевно, не помре, знаходимо в Книзі Буття 3:4, де сказано: «I сказав змій до жінки: «Умерти – не вмрете!»

З цього бачимо, що це вуж (диявол) є тим, хто започаткував науку про існування безсмертної душі.

І це була і є головна доктрина, яку диявол сповідував через багато століть, щоб звести людей і тримати їх в неволі релігії. Пізніше вона стала основним вченням усіх релігій.

Ось так Писання засвідчує, що природна доля грішної людини є смерть. Але Біблія також показує і вихід з цього становища. У Листі до римлян 6:23 сказано: «Плата ж бо за гріх - смерть, а дар Божий - життя вічне в Христі lсусі, Господі нашім!» Хоча й коротко, але цей текст описує нам правдиву надію і дорогу від смерті до життя. Коли людина звернеться до Бога через Iсуса Христа і буде шукати смирення і праведності, тоді вона зможе отримати вічне життя. «Шукайте Єгови всі покірні землі, хто виконує право Його! Шукайте правди, шукайте смирення, може будете сховані ви в день гніву Єгови » (Софонії 2:3 АСВ).

Отже, відповідаючи на питання: «Хто є людина?», Біблія відповідає просто й розумно. І це не є марна філософія людей! Це Св. Писання, Слово Живого Бога, яке дає відповідь, а також єдину і реальну надію для тих, хто шукає Господа, цінує закон Його і докладає всіх зусиль, щоб ходити Його дорогами. Про цю надію говорить ап. Іван: «А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам - вічне життя» (1 Івана 2:25).