Що Біблія говорить про Чистилище?

Наука про чистилище, якої навчає римо-католицька ієрархія і в яку мільйони щирих людей спонукали вірувати, навчає так: «Коли помирає католик, то він насправді не мертвий, а його душа є свідома у місці тимчасової кари, так званому чистилищі; і що час у чистилищі можна скоротити, і душі, яка там затрималася, допомогти через молитви і пожертви живих».

Ми спростовуємо закид про те, що неправдиво трактуємо католицьку науку. Ми не маємо бажання неправдиво представляти нікого. Бо ж правда набагато важливіша, ніж вчення будь-якої людини чи організації. Про чистилище з авторитетного католицького вчення ми наводимо такі головні факти.

Під печаткою архієпископа Нью-Йоркського, Католицька енциклопедія (том 12, заголовок «Чистилище»), стверджує, так:

«Чистилище (лат. purgare – означає очистити); за католицькою наукою, це місце або стан тимчасової кари для тих, хто, покидаючи це життя в Божій ласці, не були цілком вільні від прощальних провин і не спокутували повністю свої гріхи… Душам, які затрималися у ньому, можуть допомогти пожертви вірян, а особливо через прийняту жертву вівтаря».

Кардинал Яків Гіббонс, добре відомий католицький авторитет, у своїй книжці «Віра наших отців» (глава 16, сторінка 205, 78-ме видання), пише: «Католицька церква навчає, що, окрім місця вічних мук для лукавих і вічного спокою для праведних, у другому житті існує ще середній стан тимчасової кари, призначений для тих, хто помер в прощальному гріху або хто не задовольнив справедливості Божої за уже прощені гріхи. Вона також навчає нас, що, хоча душі і засуджені на цей середній стан, котрий зазвичай називають чистилищем, однак вони не можуть собі допомогти самі. Але їм можуть допомогти молитви вірян на землі. Отже, існування чистилища передбачає догму – виголошення молитви за померлих – бо душі із цього середнього стану не дісталися до кінця їхньої подорожі. Вони перебувають у вигнанні поза небом і є предметом Божого милосердя».

Щоби стверджувати, що наука про чистилище правдива, то мусять бути безперечні докази. Насамперед ті, що доводять:

1) що кожна людина має душу, відділену й іншу від створіння, яке ми бачимо;
2) що та душа або створіння не вмирає, бо лише тіло вмирає, а душа живе далі;
3) що померлі є свідомі;
4) що тим, хто в чистилищі, можна допомогти грішми їх приятелів на землі через наймання панахид або богослужінь за померлих.

Якщо ж наука про чистилище фальшива, тоді мільйони людей були ошукані і поневолені страхом. І виманено від них гроші й майно обманом, і введено їх в оману щодо вічного життя.

Католик ви чи не католик, якщо ви чесна людина, ви щиро будете прагнути пізнати правду. Ісус сказав: «Правда визволить вас» (Йоана 8:32). Та ви спитаєте: «Як я можу вирішити, що є правда? Чи можу я покладатися на думку людську? НІ! Бо всі люди є грішні, і думка грішної людини не варта нічого. Хіба що та думка підкріплена правдою. Бо так написано у Святому Письмі: «Не покладайтеся на князів, на синів людських; нема в них спасіння» (Псалма 146:3).

Біблія – це Слово Бога. Слово Бога – це правда.

Біблія була написана, щоб її читали й розуміли всі щирі люди на землі до кінця світу (Рим. 15:4). Ми тепер живемо наприкінці світа (1 Кор. 10:11). Біблія не була написана для користі лише кількох так званих духовників, а для всіх людей, які люблять Бога і бажають служити Йому; як про це апостол сказав: «Всяке писання богодухновенне і корисне до науки, до докору, до направи, до наказу по правді, щоб звершений був Божий чоловік, до всякої доброї справи готовий» (2 Тим. 3:16, 17).

Ніхто не потребує, щоби якийсь чоловік тлумачив Біблію йому, бо Писання не трактуються приватно (2 Петра 1:20).

Ми пристосовуємо добре відомі фізичні факти до текстів Святого Письма і аналізуємо, справджуються вони чи ні; і якщо справджуються, то вони правдиві. Отже, нехай Слово Боже відповідає на кожне подане тут запитання.

НІ! Тому, що кожна жива істота, яка дихає і рухається, є душею. Людина не має душі, але людина і є душа. «І сотворив Єгова Бог людину з пороху земного. І подих життя вдихнув у ніздрі її – і стала людина живою душею» (Буття 2:7 АСВ). Тіло і подих життя, який оживлює організм, разом становлять душу, тобто живе створіння. Коли людина помирає, це означає, що помирає й душа, бо такий присуд Божий (Буття 2:17). «Бо ти порох, і до пороху вернешся» (Буття 3:19). «Перед ним поклоняться всі, що в порох повертаються, ніхто не втримає душі своєї живою» (Псальма 22:29).

НІ! Диявол був першим, хто збрехав Єві: «Ні-бо, не помрете» (Буття 3:3). Іншими словами він сказав, що «смерті нема». Єва повірила тій брехні, а Адам долучився до її переступу, і за це вони були засуджені на смерть. Тому Ісус так сказав про диявола: «Він брехун і душогубець» (Йоана 8:44). Людина, або сотворіння – це душа, що помирає, як і написано: «Душа, що грішить, помре» (Єзек. 18:4).

НІ! Коли створіння, людина або душа, що є при свідомості, помирають, тоді вони не мають більше свідомості. Такий безперечний доказ є в Біблії: «Бо живі знають, що помруть, а мертві нічогісінько не тямлять, і нема їм уже заплати, бо й пам’ять про них пішла в забуття. Все, до чого маєш снагу робити, роби руками твоїми; бо в могилі, куди ти йдеш, нема вже роботи, ні роздумування, ні знання, ні мудрості» (Екл. 9:5, 10). Мертвий чоловік більше не думає: «Вийде дух його – і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть» (Псалма 146:4). «Мертві не будуть хвалити Господа, ні всі ті, що йдуть до місця мовчання» (Псалма 115:17).

Коли я даю гроші на богослужіння, то чи мої молитви або молитви когось іншого допомагають чи приносять користь моїм приятелям у чистилищі і вкорочують їхню кару там? НІ! Тому, що в чистилищі нема нікого, і ваші приятелі не знаходяться в чистилищі. Сам Ісус сказав, що мертві в гробах чекають на воскресіння (Йоана 5:28).

Всі католики добре знають, що вони збирають кошти і дають їх тому, що такі гроші мають бути використані на богослужіння і панахиди за померлих для користі тих, що в чистилищі.

Приклад цього наводимо з листа, написаного через «Отців францішків», датований 21-го вересня (1936 р., Луйзвіль, Кентукі), підписаний фр. Антонієм О. М .С., провінціоналом, у якому він зазначив таке: «Дане звернення дасть нагоду виконати любо і прекрасно ваш обов’язок перед вашими покійними і дорогими особами, які знаходяться безпомічні у в’язниці чистилища і котрі прагнуть допомоги, яку можуть принести їм тільки богослужіння і молитви за померлих… Прошу, постарайтеся доповнити калиту чистилища протягом місяця листопада».

До цього листа була прищеплена картка, на якій було написано таке: «Всечесний і Дорогий Отче Провінціонале: із приємної згадки моїх дорогих осіб, живих і покійних, і з вдячності за їх щоденну участь у молитвах, богослужіннях і добрих справах отців францішків, я залучаю (або обіцяю) мою жертву …….. на ……............ за повище подані імена».

Мільйони щирих людей відповіли на подібні заклики й жертвували багато грошей, щоби допомогти їх приятелям у чистилищі, і що не принесло їм ніякого добра.

Католицька Біблія, яку загально використовують, відома як версія Дуя. Ніде в тій Біблії немає жодної згадки про чистилище. Ні один текст не згадує про душі в чистилищі.

Від 595 р. до 604 р. (після Христа) в уряді римо-католицької церкви був папою Григорій, відомий як Григорій Великий. Він першим заговорив про чистилище і поширив думку, що там душі мучаться у вогні.

Енциклопедія МіКлінтока і Стронга, (Том 8, 1879р.) під заголовком «Чистилище», подає таке: «Які б то погляди деяких отців Церкви на це не були, то ця наука не була відома в християнській церкві через перших 600 років і, як здається, не стала законом віри до десятого століття… На Бонн конференції стародавніх католиків в 1875 році, Долінгер сказав, що «чистилище як місце для очищення від гріхів не було відоме на сході, ані на заході, аж доки Григорій Великий (папа 595-604) не запровадив його … Григорій Великий висловив думку, що там відбувають муки у вогні».

Наука про чистилище не має жодного обгрунтування, хіба лише в думках і поясненнях людських, тобто в словах або думках людей, що жили століття тому і яких названо «отцями».

Визначний католицький авторитет Кардинал Яків Гіббонс, у вищенаведеній книжці (стор. 208) каже про чистилище так: «Це пояснення не є моє. Це – один спільний голос отців християнства». Тоді він наводить імена деяких визначних діячів католицької церкви, які поширили цю вигадку. Кардинал Гіббонс у підтримку теорії про чистилище наводить церковний молитовник і практику жидівських равинів, які молились за померлих.

Чи це є підгрунтям для укріплення теорії про існування чистилища? Чи цей факт, що століття тому якісь люди переконували інших історіями про чистилище, становить доказ того, що воно насправді існує? Нехай сам Ісус прокоментує перекази таких людей.

Духовенство, яке було фарисеями за часів Ісуса, засновувало свої вчення на переказах (традиціях) людських. Вони сказали до Ісуса: «Чого Твої учні нехтують переказами старших?» Він же (Ісус), відповів їм: «Чого ж це й ви нехтуєте заповіддю Божою заради переказів ваших?... і знівечили ви заповідь Божу заради них. Лицеміри, добре казав про вас Ісаія: «Народ цей наближається до мене устами своїми й устами мене шанує, серце ж їх далеко від мене. Та марно вони поклоняються мені, навчаючи наук і заповідей людських» (Матвія 15:1-9).

Тут Ісус показав, що вчення людські нівечать Слово Боже.

Апостол Павло зробив такий самий висновок. Коли Павло практикував жидівську релігію, він керувався переказами старших або отців. Коли ж він став правдивим послідовником Ісуса Христа, він відкинув релігію й перекази отців, а наслідував лише заповіді Божі, які навчав Ісус Христос (Галат 1:10-16).

Тоді Павло особливо застеріг всіх християн, щоби вони остерігалися вчення людського і дотримувалися лише вчення Ісуса Христа. «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом» (Кол. 2:8).

Теорія про «чистилище у вогні», де багато створінь мали б терпіти муки, налякала мільйони щирих людей. Тож вони кинулися приносити великі суми тяжко зароблених грошей на відправи богослужінь за померлих, вірячи, що цим самим вони допоможуть душам в чистилищі і опісля колись і самі скористають із того. Такі щирі люди були обдурені щодо дороги до вічного життя.

Хто ж тоді винен і відповідальний за науку про чистилище, через яку так багато людей були обмануті? Чи члени римо-католицької ієрархії і її священники цілком відповідальні за неї? Ні, не було б правильно покласти на них цілковиту відповідальність за цю оманливу науку. Чи, може, цілковито відповідальні давні отці католицької організації? Також ні.

Отцем і засновником тієї брехливої науки про чистилище є не хто інший, як сам диявол.

Саме він переконав і спонукав людей вірувати і навчати науку про чистилище, а ціль його була відвернути людину від Бога Єгови, сподіваючись, що остаточно він запровадить все людство в погибель. Це лукаве створіння, назване у Святому Письмі вікодавнім вужем, сатаною і дияволом. Він є тим найбільшим ошуканцем і головним ворогом Бога і людини.

Сатана і його слуги видають себе за просвітителів людства і часто удають із себе представників Христа. Цим вони ошукують простодушних людей. Про це написано в Біблії: «Бо такі лжеапостоли робітники лукаві, прикидаються апостолами Христовими. І не дивно: сам бо сатана прикидається ангелом світла. Не велика ж річ, коли й слуги його прикидаються слугами правди, кінець їх буде по ділах їх» (2 Кор. 11:13-15).

Спершу та старшина, так звані «отці», були ошукані дияволом, і ті обдурені старші або духовенство передали їхні умовиводи іншим. Отак люди постійно були ошукані дияволом, і духовенство, і мільйони людей були обдурені й зведені з істинного шляху. Людей тримали в незнанні Біблії; та ось прийшов час, коли з ласки Божої світло правди починає чимраз ясніше світити; і така це воля Бога Єгови, щоби всі люди могли отримати нагоду пізнати правду й присвятитися Богу і Його Царству, а не якійсь людині або диявольській організації.

Чи католицька Біблія підтримує теорію, що свідомі душі терплять муки в чистилищі? Ні, не підтримує!

Щоб підтримати теорію про чистилище, наводять текст із кн. Макавеїв 12:43-46 (книги Макавеїв не є частиною натхненної Біблії; вони апокрифічні): «Він (Юда) передав дванадцять тисяч драхмів срібла до Єрусалима як пожертву за гріхи померлих, пам’ятаючи добре і побожно про воскресіння; (якщо він надіявся, що вбиті мали знову встати, то було б це зайве і даремне молитися за померлих) і тому, що він вважав, що ті, померлі в побожності, мали велику ласку до себе. Отже, це свята річ і правильна думка – молитися за померлих, щоб вони звільнилися від їх гріхів».

Але навіть і цей текст не згадує про вогонь у чистилищі, а швидше підтримує правду Святого Письма, що в Божім часі «буде воскресіння праведних і неправедних» (Дії Ап. 24:15 Дуя).

Інший текст Біблії, який, безперечно, доводить, що в місці, названому чистилищем, немає ніяких живих, терплячих душ. І ось той текст: «Ось-бо всі душі - мої, а чи душа батькова, чи душа синова, – мої вони. Котра душа провиниться, та й помре» (Єзек. 18:4, 20 Дуя). Слово «душа» має те саме значення, що й слово «створіння», і цей і інші тексти переконують: коли створіння, душа або людина помре, то вона мертва і цілком без свідомості. Однак є для них надія в день воскресіння, коли Господь розбудить мертвих.